ІСТОРІЯ


Не можна   обійти  мовчанням і не  пригадати  старого минулого, тобто  зародження  мисливської  спiлки...

У  1862 році  вперше  в Росії було  організовано  Московську спiлку    полювання імені  Імператора  Олександра  II. Другим  було  організовано  Казанську  спiлку.

У  цей  період  на  Україні поміщики, купці  і інша  знать, іменуючи  себе  вiльними мисливцями, винищували  для  своєї  наживи  усе  живе. Важко було  що-небудь  зробити для  збереження  птахів  і  звірів у той час справжнім  мисливцям. Вiльні  мисливці, з  них більшість дрібні промисловці, що жили  постачанням  вбитої  дичини  на  ринок  м. Києва, знедоліли його  околиці  і  змусили місцевих інтелігентів  мисливців-любителів подумати про  організацію спiлки в цілях  охорони  дичини.
Організатором гуртка полювальникiв був  домовласник і заводчик, киянин Кобец Е.К.  На початку  1886 року гурткiвцi клопотали  перед  царем про  відкриття в  м. Києві спiлки  мисливців. І лише 5 вересня 1886 року було  надано  дозвіл на  відкриття  "Відділу Київської Імператорської спiлки правильного полювання". Так  вперше  на  Україні  з дозволу  царського  Указу  в  1886 році було  організовано спілку  мисливців.
На 1-х  квітня 1890 року спілка налічувала 84  людини. Найбільша кількість  членів спілки  була 418  чоловік.

Після  революції 1917 року  спілка  стала надбанням  широкої  верстви  населення. Декретами  були  покладені основи  державних  заповідників для  збереження рідкісних  вимираючих  птахів  і  звірів. Перед спілкою мисливців встало  важке  завдання: не тільки  відновити, але і  зайнятися  відтворенням  мисливської фауни  України. Для  більш  успішної  роботи потрібно було  створити  Спілку  мисливців.

 Початок діяльності Української спілки мисливців  і  рибалок,  наймасовішої і найбільш популярної  громадської організації,  покладений 10 липня 1921 р. в м. Харкові, коли  за ініціативою існуючої  у той час  при  Народному  комісаріаті  землеробства (НКЗ)  УРСР  Центромисливства, був  скликаний 1-й з'їзд, на  якому мисливці  і  рибалки  об'єдналися у   Всеукраїнську спілку мисливців  і  рибалок (ВУСМР).

...До Харкова з'їхалися посланці восьми губернських організацій, об'єднуючих 45 тисяч чоловік, які у той час діяли відособлено. Проте вони підготували грунт для об'єднання сил.

На з'їзді були представлені: Донецька спілка правильного рушничного полювання і полювання з собаками; Екатеринославська губернська спілка рушничного полювання і полювання з собаками; Запорізьке губернське відділення спілки мисливців; Кременчуцька губернська спілка мисливців; Миколаївська губернська спілка трудових мисливців; Одеська губернська спілка мисливців; Спілка мисливців і рибалок Полтавської губернії; Харківська губернська спілки любителів рушничного полювання і полювання з собаками.

Були присутні також представники Волинської, Київської, Подільської і Чернігівської губерній - всього 40 делегатів.

На з'їзді одноголосно було ухвалено рішення про створення Всеукраїнської спілки мисливців і рибалок та її Статут. Це було велика подія в житті мисливців і рибалок України.

Першим головою президії Центральної ради ВУСМР на з'їзді був обраний Віктор Григорович Аверін – відомий і активний у той час громадський діяч, вчений і журналіст.

Не пройшло і року з часу заснування спілки, як з'явилися перші позитивні результати об'єднання мисливців і рибалок, з'явився журнал "Мисливство і рибальство" Елізаветградської спілки мисливців і рибалок.

Це було перше видання в Україні, яке швидко стало популярним не тільки в межах губернії, але і в інших регіонах і зіграло велику культурно-просвітницьку роль. Повсюдно створювалися куточки природи, природознавські музеї, активістами спілки і вчителями проводилися лекції і бесіди на природоохоронну тематику серед молоді.

На II з'їзді ВУСМР 19 березня 1923 р. був обговорений проект нового Декрету про полювання і вдосконалений Статут спілки. У той час спілка об'єднувала вже близько 80 тисяч членів, швидкими темпами формувалася інфраструктура спілки - за дорученням і з відома Народного комісаріату землеробства створювалися заповідники, показові і зразкові мисливські і рибальські господарства, розплідники дичини і риби, хутрового звіра і мисливських собак, тири, відкривалися курси в області полювання і рибальства.

У 1924 році на III з'їзді ВУСМР головою правління Центральної ради спілки був вибраний Кирило Тихонович Холод. На 1 жовтня 1926 року спілка об'єднувала більше 100 тисяч мисливців і рибалок. До наступного року до складу спілки входило близько 150 тисяч членів.

 


У 1928 році членами спілки були вже близько 168 тисяч любителів природи. Серед них селян – понад 68 відсотків, робочих - 14, службовців – 13, кустарів – 1,7 і інших – 2 відсотки.
В кінці двадцятих - початку тридцятих років структура і підлеглість в системі спілки не раз змінювалися у зв'язку із змінами в адміністративно-територіальному розподiлi республіки.

Головне – спілка добровільних захисників мисливської фауни діяла, росла кількісно і якісно, міцно ставала на ноги і грала помітну роль у вирішенні питань соціально-економічного розвитку.

У 1933 році страшне лихо смертоносною хвилею прокотилося по українській землі. Не пройшло воно і мимо Всеукраїнського спілки мисливців і рибалок. У той трагічний рік і ліс, і поля, і луги спустіли. Полювати практично було нема на що, оскільки в Україні лютував страшний голод.

Ще у 1931 році Всеукраїнську спілку реорганізували. Спочатку вона влилася у Всесоюзне об'єднання і офіційно називалася Всеукраїнська Кооперативна Рада мисливців і рибалок.

Пройшли два роки. У 1933 році, внаслідок політичного мракобісся, спілка була ліквідована. Матеріально-технічна база мисливсько-рибальського господарства товариства вартістю в сім мільйонів рублів (на той час великі гроші) перейшла у ведення "Союзхутро", який теж проіснував недовго. Замість нього з'явилося "Заготживсировина". Його завдання – заготівля тваринницької продукції і виконання плану за всяку ціну.

Так тривало до Великої вітчизняної війни. Це були найважчі і трагічні сторінки в історії Всеукраїнського товариства мисливців і рибалок.

Але нездоланна, одвічна тяга до полювання залишалася в серцях сотень тисяч людей. Вона передавалася і передається через покоління, від дідів і прадідів.

І мимоволі люди згадували основи діяльності колишнього товариства мисливців і рибалок (ВУСМР), особливо плідні двадцяті роки, коли члени цієї дійсно демократичної організації прагнули бути справжніми хазяями угідь, піклувалися про примноження природних багатств, постійне збереження і відтворення дикої фауни.

Після ухвалення в 1946 році постанови уряду республіки про організацію Українського добровільного  товариства мисливців і рибалок почалося відродження авторитетної громадської організації, яка ствердилась благородними справами у сфері охорони природи, але стала жертвою сталінських перегинів. У історії Товариства це було жорстоке випробування і тодішньою політичною системою, і часом.

Таким чином, в історії Українського товариства мисливців і рибалок настав новий етап становлення і розвитку і умовно новий відлік часу – післявоєнний.

Скликанню 1-го післявоєнного з'їзду Українського товариства мисливців і рибалок передувала копітка організаційна робота, проведена організаційною групою, до складу якої входили: Грива В. Д., Зеров К. К., Калашников В. Д., Котвіцкий І. В., Радчук В. В., Сахновський Р. Д., Шевнюк А. Т., Шипулінський А. Н.

Першим головою Республіканської ради УТМР був обраний колишній фронтовик-офіцер Радчук В. В.

Перший з'їзд УТМР, який пройшов в Києві 13-14 червня 1947 року, прийняв Статут і визначив шляхи і напрямки відродження Товариства.

На момент скликання з'їзду Товариство налічувало в своєму складі 41 тис. чол., а матеріальна база складалася з декількох майстерень по ремонту мисливських рушниць, 21 магазина з продажу мисливських і рибальських товарів і інших основних засобів на суму 12 мільйонів тодішніх рублів.

До Другого з'їзду (грудень 1951 р.) кількість членів Товариства збільшилася майже в чотири рази і складала 153 тис. чіл.

На цей момент було організовано 65 приписних мисливських господарств загальною площею 784 тис. га.

У приписних мисливських господарствах було побудовано 14 мисливських будинків, придбано 248 човнів, 90% мисливських господарств забезпечено транспортними засобами.

На базі мисливських господарств було створено декілька озерних господарств, організовувалися причали. Мисливцям – членами Товариства було знищено 3825 вовків, 8,6 млн. куниць, з метою збагачення мисливської фауни республіки в 1951 році завезено 268 фазанів, 104 даурських куріпок.

За 4,5 роки роботи Товариства мисливцями було вiдстрiляно і здано державі хутра на 8,8 млн. рублів. Побудовано 17 стрілецько-спортивних стенди.

Торгова мережа Товариства розширилася до 86 магазинів, була створена база "Мисливпромпостач". Валюта зведеного балансу Товариства станом на 01.01. 1951 роки складала 21 млн. рублів.
З року в рік, разом з післявоєнним відродженням народного господарства і економіки України, поліпшенням добробуту народу набирало сил і Товариство.
Цьому сприяла демократична організаційна структуру УТМР, ряд ухвал уряду Української РСР, направлених на проведення заходів щодо примноження і охорони мисливської фауни.

У 1958 році відбувся черговий ІV з'їзд УТМР, на якому головою Республіканської ради був обраний Шевнюк А. Т.

Цей з'їзд ствердив 7-річний план розвитку мисливського і рибальського господарства Товариства, який успішно втілювався в життя.

Найголовнішим в роботі Товариства в цей період було закріплення за користувачами мисливських угідь, ліквідовувалося знеособлення в підході і відношенні до мисливського господарства. На 01.01. 1966 роки за УТМР було закріплено 46,5 млн. гектарів угідь, або 85,9% усіх мисливських угідь республіки.

Площа угідь приписних мисливських господарств досягла 9,5 млн. гектарів, а за первинними мисливськими колективами було закріплено 37 млн. гектарів угідь.

До кінця семирічки кількість приписних мисливських господарств зросла з 200 до 570, в угіддях створено 100 єгерських пунктів, обладнано 20000 годівниць і підкормових майданчиків, 28000 солонців, 800 водопоїв, сформована єгерська служба в кількості 593 штатних і більше 2000 добровільних єгерів.

У цей період сміливіше і активніше в організацію і ведення мисливського і рибальського господарства почали упроваджуватися елементи наукового підходу до управління галуззю, організовувалися перші семінари і обміни передовим досвідом.
Очолююче місце в роботі відводилося створенню міцної кормової бази для підгодівлі мисливських тварин. Завдяки цьому постійно збільшувався мисливський фонд Товариства.

Значною подією в діяльності Товариства стало введення в 1965 році в дію заводу УТМР "Сокіл" по виробництву мисливських і рибальських товарів.

Силами громадськості були створені ряд зразкових мисливських господарств.
У мисливському господарстві "Катерінка" Миколаївської обласної ради УТМР в 1959 році були півтори тисячі семиреченских фазанів, 13 козуль, 200 зайців, 50 лисиць.

Iз приходом в господарство старшого єгеря І. Я. Коцюбінського, справжнього господаря угідь, господарство на очах почало перевтілюваться. На початок 1966 року у ньому налічувалися більше трьох тисяч фазанів. У господарстві розвелося більше 400 козуль, 800 зайців, з'явилося 2 лосі, а кількість лисиць скоротилася у два рази.

У мисливському господарстві "Шандоровськая дача" Вінницької обласної ради за семирічку поголів'я оленів зросло від 100 до 300 голів.

Мисливське господарство "Павлоградське" Дніпропетровської облради УТМР було організовано в 1960 році. Спочатку в нім майже не було дичини. У 1961 році туди завезли 30 кабанів і 8 оленів. В результаті комплексу біотехнічних заходів в 1966 році в угіддях цього господарства жило вже 180 кабанів, 15 оленів, до 500 зайців, з'явилися куріпки, косулі. У господарстві була побудована мисливська база на З0 ліжок.

Українські мисливці з 1961 по 1965 роки дістали можливість в цілому по республіці відстрелити по ліцензіях 2727 козуль, 200 оленів, 110 лосів, 1876 кабанів.

Свого часу ці види були заборонені до відстрілу, оскільки в Україні їх налічувалося одиниці.

Товариством була проведена робота по завезенню і розселенню мисливської фауни, порятунку мисливських тварин під час паводків, а також в процесі створення крупних штучних водосховищ на Дніпрі.

За семирічку перевиконаний план заготівки хутровини. Мисливці очистили від вовків територію Кримської, Запорізької, Кіровоградської, Херсонської, Хмельницької областей, а всього забили 5300 сірих розбійників. Збільшилася кількість дипломованих мисливських собак з 294 до 1300 голів.

Кількість рибних господарств збільшилася з 41 в 1959 році до 184 в 1965 році, рибальсько-спортивних баз відповідно з 24 до 55. У ряді областей побудовані нові човнові причали, серед яких добре обладнаний причал Запорізької міської ради УТМР, розрахований на 1200 човнів.

Республіканською радою і обласними радами Українського товариства мисливців і рибалок приділялася велика увага капітальному будівництву. Основні фонди товариства за семирічку збільшилися майже в 5 разів – з 700 тис. рублів до 3 млн. 300 тис. рублів. У 1959 році у власності Товариство було тільки 36 власних будинків райміськсоветів УТМР. Вже в 1966 році в Товариствi налічувалося 9 будинків облрад і 160 будинків раймісьсоветів, побудованих власними силами, за засоби Товариства.

Найплідніше і ефективно в цьому напрямі попрацювали в Запорізькій, Харківській, Полтавській, Дніпропетровській обласних радах УТМР. Розширилася мережа магазинів УТМР, яких в 1967 році налічувалося 177. Неухильно росли прибутки Товариства.
У 1965 році вони склали 2 млн. 307 тис. рублів, а в 1966 – 2 млн. 980 тис. рублів. У системі УТМР проводилася активна цілеспрямована організаційно-масова, агітаційна і виховна робота.

За станом на 01.01. 1967 роки у лавах УТМР перебувало 452816 чол., об'єднаних в 10309 первинних мисливських організацій.

Як констатував VII з'їзд УТМР, що пройшов в 1966 році, на той час Товариство затвердило себе як одна з найбільш масових і найбільш популярних громадських організацій.
Позитивну роль в підвищенні загального рівня діяльності мисливських організацій УТМР зіграло широко розгорнене у той час соціалістичне змагання, спрямоване на виконання і перевиконання виробничих планів, на обслуговування мисливців і рибалок. В ті роки кращими з обласних організацій УТМР були: Дніпропетровська (голова Петровський К. В. Запорізькая (голова Хлинін М. А.), Харківська (голова Лопата Р. Б.), Полтавська (голова Шило М. І.), Черкаська (голова Дроздів К. П.), Сумська (голова Іванов М. П.), Вінницька (голова Менчинський Р. І.), Хмельницька (голова Гуляєв М. С.).

8 серпня 1969 року Радою Міністрів УРСР був затверджений документ – "Положення про полювання і мисливське господарство Української РСР", який дав новий імпульс розвитку полювання як галузі народного господарства і цілком сприяв розвитку і удосконаленню роботи Українського товариства мисливців і рибалок.

Сімдесяті роки були відмічені активним впровадженням в життя вимог цього Положення, яке на той час мало надзвичайно прогресивний характер. Вводилася чітка диференціація мисливських угідь відповідно до форми власності. Прискореними темпами створювалися заповідники, будувалися звіроферми і розплiдники дичини, вольєри з широкою мережею біотехнічних споруд, посівом захисних насаджень і кормових полів.
Керівництво мисливським господарством в Україні, контроль за його веденням, зокрема за експлуатацією мисливських угідь, організацією мисливського промислу, розвитком мисливського спорту, дотриманням встановленого порядку заготівки, переробки і збуту мисливської продукції, а також видачею мисливських квитків і вилученням державного грошового збору на право полювання було покладено на Міністерство лісового господарства УРСР. Були вдосконалені правила і терміни полювання.

VIII з'їзд УООР, що відбувся в 1971 році, ознаменувався зміною керівництва (головою Республіканської Ради УТМР був вибраний Юрко Г. В.) і удосконаленням організаційної структури УТМР. Оновлений на цьому з'їзді Статут Товариства хоча в деякій мірі і копіював Статут правлячої у той час партії, але і передбачав широкий демократизм і сувору виконавську дисципліну по виконанню ухвалених рішень керівних органів Товариства всіх рівнів. У 1971 році був введений в експлуатацію 6-поверховий Республіканський будинок мисливців і рибалок в центрі Києва, у якому розмістився і розміщується зараз штаб Товариства – Всеукраїнська рада УТМР.

Щодо процесу розвитку і діяльності Товариства 70-80 років були найбільш сприятливими в удосконаленні усіх сфер діяльності УТМР. З роками накопичувався досвід у роботі, склалася школа фахівців і керівників всіх ланок.
З 1973 по 1984 роки Товариство очолював О. В. Миколаївський. Досвідчений фахівець – біолог, умілий організатор і керівник доклав значні зусилля, щоб підняти роботу Товариства на якісно новий рівень – науковий. У тісній співдружності з ученими в кращих мисливських господарствах Товариства упроваджувалися розробки і рекомендації 32 госпдоговірних тематик самих різних напрямів ведення мисливського господарства.

У цей період була вирощена ціла плеяда молодих фахівців-мисливствознавцiв з вищою спеціальною освітою: Щуляр М.С., Авдєєнко Е. П., Жук С. К., Наумов Н. М., Рубець В, В., Томіна Н. А., Шибенюк В. А., Горобченко Л. А., Сас В. А., Кліменко Н. М., Лущак М. Н., Прус С. І., Угляр Р. Ю., Щегельський В. Т., Соломiн С. Р., Авдєєв А. С., Заклекта С. В. та інші.

Створені при Всеукраїнській раді УТМР дослідно-показові, мисливські господарства Верхнедубечанське, Димерське і "Фазан" стали школою передового досвіду і місцем проведення теоретичних і практичних семінарів штатних працівників Товариства.

У той час велику і ефективну роль в навчанні середньої ланки працівників і єгерського персоналу виконували курси підвищення кваліфікації, що постійно діяли, при Львівському лісотехнічному інституті і Запорізькому державному університеті. Воістину, як виявилося надалі, у ці роки сформувався золотий фонд УТМР – фахівці і керівні кадри.

З 1984 по 1994 роки УТМР очолював М. П. Корж – досвідчений господарник, ентузіаст і патріот Товариства, який вніс вагомий внесок до зміцнення інфраструктури і економічного стану громадської організації. Практично всі обласні організації завдяки госпрозрахунку стали прибутковими.

До кінця 80-х років з метою здійснення більш цілеспрямованої роботи по удосконаленню ведення мисливського і рибальського господарства в Товаристві створено 26 мисливсько-рибальських виробничих об'єднань обласних і Київського міської рад УТМР, 513 мисливсько-рибальських господарств. Кількісний склад Товариства досяг 632 тис. чол., а площа закріплених мисливських угідь 45,6 млн. гектарів.

Українське товариство мисливців і рибалок досягло піку популярності. Бажання вступити в нього стримувалося нормативним показником, яким не рекомендувалося мати менше 100 га угідь на одного мисливця.

Про зростаючу потужність організації свідчили і щорічне збільшення чисельності основних видів мисливських тварин, вихід мисливської продукції з 1 тисячі гектарів угідь, вкладення коштiв на охорону і відтворення мисливської і iхтiофауни, освоєння капіталовкладень, товарообігу, доходів від всіх видів діяльності, підвищення продуктивності роботи тощо.

Це був вагомий плід напруженої і творчої роботи декількох поколінь штатних працівників, керівників, широкої громадськості. Були закладені міцні основи для подальшого руху вперед і перспективи УТМР.

Але на початку і особливо в середині 90-х років в Українському товаристві мисливців і рибалок відбулися значні зміни. У серпні 1994 року на засіданні Всеукраїнської ради УТМР головою її президії було обрано В. Е. Шпігало.

Соціально-економічна ситуація в державі диктувала нові підходи і ставлення до організаційних початків громадських організацій, вимагала гнучкого підходу до взаємодії з державними і особливо уповноваженими органами в області ведення мисливського господарства.

На порядку денному виникли питання розробки нового Положення про мисливське господарство і порядку здійснення полювання. Такі обставини вимагали концентрації уваги і зусиль як можна більшої кількості членів організації навколо роботи Товариства в ринкових умовах в молодій незалежній державі, досягнення консенсусу у стосунках з відповідними державними органами.

Але відбулося навпаки. Зміни, внесені до Статуту УТМР волюнтаристським методом, порушили демократичні принципи в діяльності Товариства, введені авторитарні важелі породили адміністрування в роботі і зловживання. Помилкою тодішньої президії ВР УТМР була відміна в 1996 році чергового ХШ з'їзду УТМР.

Із-за недалекоглядності, в найвідповідальніший період своєї історії Українське Товариство мисливців і рибалок майже 10 років працювало без найвищого керівного органу – з'їзду.

Як наслідок – на 1 січня 2001 року кількість членів Товариства скоротилася до 335 тис. чол., площа закріплених за Товариством мисливських угідь – до 37.3 млн. гектарів, ліквідовані мисливські господарства Всеукраїнської ради УТМР – Димерське і Висшедубечанське, ряд структурних підрозділів вийшли з підпорядкування УТМР.

До лютого 2000 року Верховна Рада України законодавчо закріпила правові, економічні і організаційні принципи діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства і полювання в державі.

Наполегливість і проявлена законодавча ініціатива народного депутата України В. Е. Шпігало, який у той час очолював Товариство на громадських засадах, прискорили ухвалення Закону України «Про мисливське господарство і полювання».

Скликаний в квітні 2000 року в Києві ХШ з'їзд УТМР дав глибокий аналіз ситуації, яка склалася у Товариствi.

У відповідності з вимогами часу, введенням в дію Закону України «Про мисливське господарство і полювання» внесені суттєвi зміни в Статут УТМР, вибраний новий склад президії і Всеукраїнської ради УТМР.

Вперше за всю історію Товариства головою Товариства вибраний біолог-мисливствознавець Шуляр Микола Степанович, який весь цей час працював головою Київської обласної ради УТМР.

... За свою більш 80-річну історію Українське Товариство мисливців і рибалок на ділі довело свою життєздатність і право бути у перших лавах охоронців природи, примноження мисливської та iхтiофауни.